Ольга Донцова

Місто Ірпінь, як і багато інших населених пунктів, виникло завдяки будівництву залізниці Київ – Ковель. Будівництво залізниці розпочалося за наполяганням військових. На випадок війни вона уможливлювала швидке перекидання військ до західного кордону. Крім того, залізниця мала прискорити економічний розвиток краю. У квітні 1899 р. було прийнято рішення будувати залізницю коштом держави. Влітку склали прект, а восени почали вирубувати просіки. Очолив будівництво інженер І. Биховець. Залізницю планували ввести в експлуатацію 1 січня 1902 р., але потім із фінансових міркувань і через технічні труднощі перенесли на 1 січня 1903 р. Газета “Киевлянин” 1900 р. назвала перші майбутні роз’їзди Біличі і Мироцьке та станцію Ірпінь, який згодом теж став роз’їздом (місцем, де могли розминутися зустрічні потяги). Якщо уважно подивитися на карту, то впадають в очі різкі повороти залізниці. Минувши р. Ірпінь, залізниця замість того, щоб прямувати на Ворзель, чомусь повертає на Бучу, потім робить другий поворот, а відтак третій – на Ворзель. Ірпінькі старожили пояснювали ці зигзаги підступами місцевих поміщиків. Адже в районі залізниці різко зросли ціни на землю. Спалахнула спекуляція дачними ділянками, багато хто купував землю для того, щоб продати її по вищій ціні. Власники земельних ділянок змінювалися один за одним, кожний був зацікавлений, щоб залізниця проходила по його землі. І кругленькі суми, тихенько вручені певним особам, примусили залізницю звивати змією. У березні 1902 р. розпочався рух поїздів з перевезення пасажирів та вантажів, а 6 жовтня 1902 р. Києво-Ковельська залізниця офіційно була передана в експлуатацію.

Ірпінь першими заселяли залізничники. Потім сюди приїздять київські багатії, а а також представники інтелігенції.  Подобався Ірпінь різним людям з різних причин, наприклад, тому, що піщаний грунт швидко вбирає вологу, не утворюючи калюж, через гарне повітря та значний лісовий масив. 1902 року в київських газетах почали з’являтися оголошення про продаж дачних ділянок у мальовничій місцевості. Селище Ірпінь забудовувалося без чіткого архітектурного плану. Влісі вирубували просіки, так виникали вулиці. Їх називали: перша лінія, друга ліннія тощо (Ці назви збереглися і досі, прим. О.Д.). Старожили згадували, що на вулицях паслись кози і корови, влітку дороги заростали бур’янами. Влітку кількість поїздів збільшувалася: кияни їхали на дачі. Таким в основному було дореволюційне життя.

Потім були буремні події Першої світової війни, революцій 17 року, Громадянської війни. Ірпінь зазнав змін, що відповідали тогочасним змінам по всій країні. На колишній дачі київського фабриканта й громадського діяча Чоколова відкрили будинок творчості письменників, який став відомим за межами України місцем відпочинку та творчості багатьох відомих діячів культури, як вітчизняних, так і зарубіжних. Про це є багато згадок в різних джерелах. Паралельно відбувається розвиток курортів на місцях колишніх поміщицьких дач. Було виявлено, що місцеві природно-кліматичні умови добре впливають на серцево-судинну систему, також місцеве повітря корисне тим, хто хворіє на туберкульоз. В цей час відкривається багато санаторіїв, дитячих піонерських таборів тощо.

Не оминули Ірпінь лихоліття Великої Вітчизняної війни. Ірпінськи ліси стали незамінним притулком радянським партизанам у їх боротьбі проти фашистських загарбників. Свідченням тих жахливих часів є численні доти, розкидані по лісу, та воронки від вибухів.

Після війни почалася активна відбудова Ірпеня як міста-курорта, який став і залишається до цих пір елітним передмістям Києва. На жаль, після катастрофи у Чорнобилі 1986 року було порушено екологічні умови, більшість санаторіїв було закрито. Проте зараз відбувається поступове відновлення деяких із них (За матеріалами посібника Зборовський А. Історія рідного краю. Приірпіння. – К. : Юніверс, 1998. – 152 с.).